Пригоди Мурзика

Шановні педагоги закладів дошкільної освіти, маємо чудові новини!

Наш Благодійний фонд «Щаслива лапа» пропонує вам та вашим вихованцям переглянути запис інтерактивного онлайн заняття: 

 

«Пригоди Мурзика»

 

Учасники не лише допоможуть Мурзику відвідати ветеринара, але і познайомляться зі справжніми чотирилапими помічниками людей:
службовим псом, собакою-поводирем, хвостатим пляжним рятівником, псом-пастухом та справжнім котом-охоронцем.

 

Кому буде цікаво переглянути заняття?

Запрошуємо до перегляду середні та старші групи. 

 

Де дивитись?

Заняття доступне в онлайн режимі на нашому YouTube-каналі (https://www.youtube.com/watch?v=HANMvIWlmCI&t=20s ).

Важливо! Для перегляду заняття необхідні комп’ютер/ноутбук, проектор з мультимедійним екраном та колонками або телевізор.

 

Чи можна отримати заняття на електронну пошту для завантаження на флешку/ноутбук та перегляду в офлайн режимі (без доступу до інтернету)?

Так, для цього необхідно заповнити форму за посиланням – https://forms.gle/qsgGqwgQP51NCPnZ6

 

Доступ до онлайн заняття платний чи безкоштовний?

Доступ безкоштовний.

 

Яка тривалість заняття?

Заняття триватиме 16 хв.

 

Що необхідно підготувати до заняття?

Рекомендуємо провести з дітьми тематичну вступну бесіду, прочитати та обговорити оповідання
«Біла мисочка в блакитний горошок» (https://drive.google.com/file/d/1mPk4ad6MaADVrMqG1-AydR-vPB80FoyK/view?usp=sharing), або «Погризені капці» (https://drive.google.com/file/d/1yJ5yhtnn20xiMSQQL80jBqAsIRH7vG8T/view?usp=sharing).

 

Важливо! Шановні педагоги та батьки, після перегляду заняття дітьми залиште, будь ласка, ваш відгук, заповнивши анкету за посиланням – https://forms.gle/jJr6TGYizVQu2Lur6 .
Також будемо вдячні, якщо Ви опублікуєте ваші враження від заняття та фотографії процесу перегляду на сайті/сторінці у facebook Вашого навчального закладу.

 

З нетерпінням чекаємо на зустріч!

Більше відео занять та цікавих ігор від нашого Фонду Ви можете знайти на сайті –  https://happypaw.ua/ua/bioethics/teaching-materials

 

 

Біла мисочка в блакитний горошок

(автор: Ельвіна Москалик, менеджер проекту «Біоетика» БО «БФ» «Щаслива лапа»)
«Ось і настав новий день, а чарівна миска знову не у мене», – зітхнула Фоксі,
сидячи у вольєрі притулку.
Вже другий місяць поспіль собачка по кличці Фоксі живе у притулку та мріє про
власну домівку і люблячих господарів. Та поки їй не щастить. Чого вона тільки не
робила: і слухняно сиділа, і лащилась, і виляла хвостиком зі всієї сили – нічого не
допомагало.
«Сьогодні, як тільки відкриють вольєр та випустять мене на
прогулянку, спробую стрибнути на руки тому хлопцю з добрими очима в жовтому
шарфі.
Він до мого вольєра аж двічі підходив, напевне, забере мене додому, –
міркувала
Фоксі в очкуванні прогулянки. – А якщо і цього разу мене не заберуть, то
вже точно вся справа у чарівній мисочці».
Справа в тому, що Фоксі помітила, що вже двічі до нових домівок
забрали хвостатих саме з тих вольєрів, де стояла особлива біла мисочка в
блакитний горошок. Як тільки черговий песик їхав з притулку до нової домівки,
його чарівну мисочку ставили іншому чотирилапому, але Фоксі поки що не щастило.
Ось і зараз, як не стрибала Фоксі на хлопця у жовтому шарфі, як не тягнула його
пограти, той обрав не її, а маленького кудлатого цуцика, якому останньому дісталась
щаслива мисочка.
Після прогулянки Фоксі повернулась до свого вольєра та з нетерпінням чекала,
коли ж будуть обирати нового господаря білої мисочки в блакитний горошок. Більш
за все наша героїня сподівалась, що цього разу пощастить саме їй.
І ось настала ця відповідальна мить, господарка притулку зайшла до вольєра,
де ще зранку сидів кудлатий чорний цуцик, взяла чарівну мисочку і попрямувала
прямісінько до Фоксі. Не можна передати словами, як раділа в ту хвилину Фоксі, як
вона ставала на задні лапки та виляла хвостиком, і не могла стримати швидкий стукіт
свого серця.
Коли до вольєра Фоксі залишалось декілька кроків господарка
притулку несподівано оступилась, похитнулась та випустила мисочку з рук.
Мисочка дзвінко та шумно впала і розкололась на дві частини.
«Ой, як шкода, така була гарна мисочка в блакитний горошок», –
сказала господарка.
Фоксі не могла повірити в те, що сталось, вона сподівалась, що не все
ще втрачено, що мисочку склеять. Але господарка тільки підняла шматочки мисочки
та викинула їх у смітник.
Того дня разом з чарівною мисочкою в блакитний горошок розбились
всі сподівання Фоксі дочекатись свого нового господаря. Йшов час, з дерев
опало листя, прийшла осінь.
Під час чергової прогулянки Фоксі почула веселий сміх дівчинки та хлопчика, які
разом з батьками приїхали до притулку, щоб пограти з тваринами.
Натхненна радісним настроєм дітей Фоксі взяла у пащу свій улюблений
м’ячик та побігла до малечі. Діти одразу зрозуміли, що їм пропонує пухнаста красуня,
і розпочали веселу гру.
Через деякий час дітей покликали батьки і вони, погладивши Фоксі та кинувши
їй останній раз м’ячик, побігли до дорослих. У цей момент Фоксі згадала про розбиту
мисочку, опустила голову та хвостик, повернулась до свого вольєра і лягла на підлогу.
«Ех, якби в мене була чарівна мисочка», – подумала Фоксі, заплющуючи очі.
«Ось, ось вона, – почула знайомі дитячі голоси крізь сон Фоксі. – Це
вона, давайте заберемо її, будь ласка. Вона найкраща!»
Фоксі не могла повірити своїм вухам, невже діти говорять про неї. Їй було лячно
відкрити очі та побачити, що сім’я стоїть біля сусіднього вольєра.
«Її звуть Фоксі, вона потрапила до нас три місяці тому», – говорила господарка
притулку.
По-тихеньку Фоксі почала розплющувати очі. Перед її вольєром стояли ті самі
діти з батьками.
«Вона прокинулась, можна ми заберемо її додому вже зараз? Будь ласочка…»,
– загомоніли діти.
Того ж вечора Фоксі поїхала до свого нового дому з її люблячою родиною.
Та найбільший сюрприз чекав на Фоксі вдома. На кухонній підлозі
вона побачила приготовану для неї білу мисочку у блакитний горошок.
«Все-таки мені допомогла саме чарівна мисочка», – подумала Фоксі.
Напевно, Фоксі б дуже здивувалась, якби дізналась, що насправді її
нова мисочка мала зовсім не блакитний горошок, а фіолетовий. А Фоксі, як і
всі собаки, бачила його блакитним через особливості собачого зору.

 

Погризені капці

Незважаючи на зручність свого лежачка, цього вечора Басік довго не міг
заснути. Він намагався пригадати слова свого господаря Назара. «Як же він сказав:
«безкоштовний», «безгрошовий»? Ну як, ну як же він сказав, і що це значить?», –
постійно подумки перепитував себе пес. А почалось все сьогоднішнього, далеко не
найкращого, ранку, коли прокинувшись, господар помітив, що Басік знову погриз
його капці.
Справа в тому, що Басік лише місяць жив у новій родині із Назаром, Ольгою та
їх чарівним сином Остапом. Незважаючи на такий короткий період часу, пес вже встиг
зіпсувати дві пари капців свого дорослого господаря. «І чому мені говорять, що цього
не можна робити? Невже через таку дрібницю вони вирішать повернути мене до
притулку, – думав чотирилапий. – І це після стількох чудових ранкових та вечірніх
прогулянок, теплих обіймів та веселих вихідних».
Неприємності продовжились під час прогулянки на вигульному майданчику.
Поки Басік грався зі своїм маленьким господарем Остапом, до його батька підійшов
чоловік. Він почав вихваляти Басіка та задавати дивні питання: «Який у вас швидкий
та розумний пес. Давно він у вас? Знаєте, у мене є дочка Вероніка, і ваш пес їй дуже
сподобався. Готовий заплатити вам, якщо ви….». Подальшу розмову Басік чув лише
уривками, адже Остап побіг до свого однокласника та його собачки по кличці Фоксі.
Поводок, прикріплений до нашийника Басіка, потягнув його за маленьким другом.
Ось що зміг розчути Басік за гавканням собак та розмовами інших господарів:
«І платити не потрібно, а можна просто… Погризені капці… До притулку… Завтра
зранку…», – говорив Назар. А ще було якесь невідоме слово, яке Басік ніяк не міг
пригадати: «безкоштовний» чи «безгрошовий».
Вдома пес дуже боявся почути, що його можуть віддати в чужу родину, а може
й гірше – до притулку. Тому Басік, навіть не подивившись на третю, і останню, пару
капців Назара, пішов до свого лежачка. Маленький Остап побачив сум в очах у
хвостатого друга, присів біля нього, обійняв та погладив шерстку.
Басік весь вечір згадував вранішню прогулянку: і підозрілого незнайомого
чоловіка, і розмову зі своєю знайомою Фоксі. «Цікаво, Фоксі стверджувала, що знайти
нову родину їй допомогла чарівна мисочка в блакитний горошок. А в мене такої
немає, і не було. Дивно… А ще вона стверджує, що не гризе капці своїх господарів.
Невже вона не так сильно їх любить? Ось я щодня намагаюсь показати своєму
господарю, як багато він для мене значить».
Пізно ввечері Остапа покликали батько з матір’ю. Спочатку Басік не хотів йти з
хлопцем, щоб не почути гіркої правди. Та трохи подумавши, чотирилапий вирішив,
що краще дізнатись все зараз, ніж чекати у невідомості до ранку. Ось що почув
хвостатий у кімнаті батьків Остапа.
Тато говорив сину: «Цьому чоловікові я відповів, що ми взяли Басіка з притулку.
Пояснив, що всіх тварин там віддають безкоштовно, і платити не потрібно, а можна
просто обрати собаку чи кота, обговорити з працівником притулку умови, в яких у вас
буде жити тварина, та забрати її. А ще попередив про погризені капці та терпіння, яке
дуже знадобиться, щоб позбавити тварину поганої звички. За моєю порадою чоловік
вирішив повезти до притулку свою дочку, щоб там вони разом обрали чотирилапого
друга. Завтра зранку я дам йому номер телефону притулку».
Басік не міг стримати своєї радості, він підбіг до господарів, голосно гавкнув,
завиляв хвостом від щастя та ліг біля дивану, розглядаючи нові капці Назара.
А тим часом батько пояснював сину: «Запам’ятай, домашні тварини – це велика
відповідальність! Ніколи не відмовляйся від друга лише через зіпсовані речі чи меблі.
А щоб виховати Басіка, ми звернемось до спеціаліста з поведінки собак – кінолога.
Він обов’язково нам допоможе. І ще запам’ятай: Басік для нас безцінний і ні за які
гроші світу ми ніколи його не віддамо чужим людям».
«Так ось що це було за слово – «безцінний», – подумки повторив Басік. – «Я –
безцінний!».